ГУСИТСЬКИЙ РУХ У ЧЕХІЇ: СУЧАСНІ НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Анотація

Метою статті є огляд головних напрямів досліджень гуситського руху в Чехії останніх десятиліть ХХ – початку ХХІ ст. Кризові явища, що охопили всю Європу з 60-х років ХІV ст., набули в Чехії особливої гостроти наприкінці століття, а в ХV ст. переросли в гуситських рух, що отримав свою назву від імені одного з його лідерів – Яна Гуса. Гуситський рух – багатопланове суспільне явище, що тривало понад вісім десятиліть чеської історії. Це боротьба за реформацію церкви, спроба змін соціально-політичного устрою, рух національного характеру проти засилля німців у країні. Гуситський рух має багату історіографію. Значний внесок у вивчення гусизму зробили представники позитивістської школи (В.В. Томек, Я. Седлак, Я. Голл і його учні). У так званий соціалістичний період розвитку Чехословаччини стала панувати «марксистська» історіографія. Розроблялися переважно соціально-економічна історія Чехії в передгуситський і гуситський періоди, радикальний напрям гуситського табору, особливо таборити, оскільки комуністи вважали себе спадкоємцями революційної спадщини таборитів. Відхід від марксистської парадигми у вивченні середньовічної історії Чехії частково розпочався в 60–70-х рр. та активувався на зламі 70–80-х рр., коли з’явилося молоде покоління дослідників. Проте рубіж 80–90-х рр. XX ст. став справжнім проривним у розвитку історичної науки в Чехії. Нове покоління дослідників у наш час продовжує й розвиває розпочате попередниками у вивченні гуситського руху (Ф. Шмагел, П. Чорней, М. Поливка, Я. Боубин, Я. Чехура, Й. Юрок та ін.).Спостерігається еволюція розвитку концепції гуситського руху в напрямі розширення його хронології та соціальної бази, процесів реформування власної церкви, виявлення інтегративних впливів на розвиток Чехії країн Європи, переважає тенденція щодо наближення цих революційних перетворень до аналогічних змін, що супроводжували Реформацію, її взаємозв’язок з аналогічними європейськими процесами розвитку. Сучасний напрям дослідження гуситськго руху характеризується зняттям ідеологічних нашарувань, коли гусизм розглядався виключно як рух низів, до розуміння гусизму як комплексу соціально-економічних, політичних, релігійних і національних чинників. Характеристика гусизму як багатопланового явища дала змогу розширити верхні межі руху до 1485 р.